Юридичний аналіз справи про захист права власності на землю: нова практика Верховного Суду
У спорах щодо земельних ділянок, коли виникає конфлікт між формальною державною власністю та фактичним користуванням, критичне значення має правильний вибір способу захисту права. Саме така ситуація виникла у справі нашого клієнта — законного власника земельної ділянки в межах Львівської області. Позов про скасування його права власності був поданий АТ «Укрзалізниця» за негаторною конструкцією, однак суд визнав цей спосіб захисту неналежним.
Детально про цю справу читайте також у блозі на Ліга.Блоги: Негаторний чи віндикаційний позов: який спосіб захисту обрати у земельному спорі?
У чому суть спору?
Позивач — АТ «Укрзалізниця» (правонаступник ДТГО «Львівська залізниця») — звернувся до суду з вимогою визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку нашого клієнта. В основу позову було покладено ст. 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов) — із посиланням на нібито перешкоди у користуванні землею з боку нашого клієнта.
Ключові аргументи захисту
Під час представництва інтересів нашого клієнта у суді ми акцентували увагу судів на низці принципових правових аргументів, кожен із яких мав самостійне значення для відмови у задоволенні позову. З урахуванням комплексного аналізу фактичних обставин справи, норм матеріального права, а також усталеної практики Верховного Суду, нами було обґрунтовано таке:
1. Вибрано неналежний спосіб захисту
Верховний Суд у постанові Великої Палати від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 наголосив: у разі спору про витребування майна належним способом захисту є саме віндикаційний позов (ст. 388 ЦК України), а не негаторний.
Позиція ВС: позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вже виконано (наприклад, зміна цільового призначення землі), не є ефективним способом захисту, бо не відновлює порушене право.
2. Позов подано до неналежного відповідача
Орган місцевого самоврядування у 2011 році лише змінив цільове призначення ділянки, яка вже перебувала у власності нашого клієнта з 2009 року. Право набуте на підставі оплатних договорів, тож оскарження рішення ради не зачіпало чинне право власності.
3. Відсутність оформлених прав у позивача
АТ «Укрзалізниця» не надало жодних документів, що підтверджували б право на спірну землю: ані кадастрового номера, ані межових знаків, ані держакта. Єдиним аргументом був план смуги відведення за 1950 рік, який не є правовстановлюючим документом.
4. Позов подано з пропуском позовної давності
Позивач знав про оформлення прав на ділянку з 2008 року — однак звернувся до суду лише у 2014. Тобто трирічний строк позовної давності сплив, що згідно з практикою ЄСПЛ є підставою для відмови в позові (див., зокрема, GRAFESCOLO S.R.L. v. The Republic of Moldova, §22–23, ЄСПЛ, 2014).
5. Відсутність правопорушення
Позивач не обґрунтував, яким чином оскаржуване рішення ради порушує його права чи охоронювані інтереси. Це суперечить вимогам ст. 21 ЦК України щодо підстав визнання актів незаконними.
6. Судова практика на користь відповідача
Нами було наведено низку аналогічних справ, у яких Верховний Суд відмовив Укрзалізниці у задоволенні позовів, зокрема через:
- пропуск строку позовної давності (справи № 450/2350/18, № 450/2417/18);
- відсутність правовстановлюючих документів (справа № 444/2305/18);
- обрання неналежного способу захисту (справа № 446/478/19).
У сукупності наведені аргументи стали підставою для відмови у позові та повного захисту права власності нашого клієнта.
Рішення у справі: чому суд відхилив негаторний позов
Суди першої та апеляційної інстанцій повністю погодилися з нашою правовою позицією. Також вони взяли за основу усталену практику Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою у випадках витребування майна з чужого володіння належним способом захисту є віндикаційний позов, а не негаторний (ст. 388 ЦК України).
Позов АТ «Укрзалізниця», поданий на підставі ст. 391 ЦК України як негаторний, було визнано неналежним способом захисту, оскільки він не спрямовувався на витребування конкретного майна, а містив вимоги про скасування вже виконаних рішень органу місцевого самоврядування та записів у Державному реєстрі прав.
З огляду на це суди відмовили у задоволенні позову наших опонентів, підтвердили законність набуття права власності нашим клієнтом, а також недопустимість втручання у його майнові права без наявності правових підстав і належного процесуального механізму.
Таким чином, право власності клієнта залишилося недоторканим, а спроба державного підприємства обійти вимоги цивільного законодавства – зазнала невдачі.
Висновки для правовласників і землекористувачів
Ця справа ще раз підтвердила:
- Форма захисту має значення. Навіть за наявності конфлікту щодо землекористування, обрання неналежного способу захисту – програшна стратегія.
- Формалізація прав – ключ до захисту. Усі дії щодо придбання земельної ділянки мають бути документально підтверджені, відповідати вимогам земельного і цивільного законодавства.
- Строки – критичні. Суд завжди враховує строки давності, і зволікання може призвести до відмови в позові.
- Суд оцінює правовстановлюючі документи. Фактичне користування ділянкою не є підставою для витребування, якщо відсутні оформлені речові права.
За матеріалами сайту Liga.net.
-
Лотиш Андрій Михайлович - адвокат, керуючий “Lotysh & Partners”